1968, 14 серпня – помер Данило Лимаренко, організатор Вільного козацтва, повстанський отаман, сотник Армії УНР (підполковник в еміграції).
Народився 2 січня 1895-го у селі Карлівка на Херсонщині. Закінчив Одеське військове училище. Учасник Першої світової війни.
Від кінця 1917-го входив до Ревуцького куреня Вільного козацтва на Херсонщині. Очолював штаб Запорізької групи Дієвої армії УНР (1919). На початку 1920-го перебував у партизанському загоні Андрія Гулого-Гуленка. Командир 6-го куреня Низових Запорожців 1-ої Запорізької дивізії Армії УНР під час Першого зимового походу.
«Де поділися ті кілька- і кільканадцять тисячні полки і корпуси, коли постала потреба боронити нашу молоду державу? – писав Данило Лимаренко у спогадах про українізацію полків та корпусів старої російської армії. – А горстки вояків, посталих на цілком новім ідеологічнім грунті, боролися і витримали до кінця. Українські Січові Стрільці, Запорожці, УГА, Волинська, Київська, Шоста, Залізна – дивізії, що виросли із коріння українського ДУХА, залишилися вірними ідеї української державності до смерти».
Пізніше був інтернований до Польщі, мешкав на Волині. Здобув ступінь інженера-геодезиста. Член-засновник Українського національно-державного союзу і Союзу українських ветеранів.
У 1950-му емігрував до США. Автор розвідки «Монгольська імперія (Звідки прийшов розгром Української княжої держави і звідки Москва запозичила свою імперіалістичну ідеологію)». Нагороджений Хрестом Симона Петлюри.
Помер у Філадельфії.
Підготував Сергій Горобець,
Український інститут національної пам`яті, спеціально для видання Суспільний кореспондент
На першому фото hai-nyzhnyk.in.ua: Данило Лимаренко
